Українські традиції та культура одна з найбагатших у світі. Український народ не лише неймовірно талановитий, але й характеризується тонкою душевною організацією, що в свою чергу сприяло всебічному розвитку культури. Краса, витонченість, естетичність і точна образність - основні якості, якими характеризуються український народний промисел.

   Особливе місце займає традиційна українська вишиванка, яка користується широкою популярністю не лише серед українців, а й серед української діаспори, а також жителів ближнього та далекого зарубіжжя. Сучасна вишиванка має дещо інший вигляд на відміну від початкового, але це зовсім не зменшує її краси і самобутністі. Назвати точну дату виникнення вишиванки складно, відомо лише те, що коріння її сягає часів сивої давнини, коли наші предки вірили в сили природи, а вишиванка грала роль оберега, який захищав людину. До кожної особливої події, вишивали нову сорочку, з характерною символікою. Кожному регіону була притаманна своя власна манера та техніка виготовлення вишиванки, а також підбір колірної гамми і вибір візерунків.

   Наша фірма пропонує виготовлення сучасної вишиванки (жіночі, чоловічі та дитячі). За останні декілька років, попит на вишиванку істотно зріс, і за цей час ми не лише набули досвіду роботи в даній сфері, але й поповнили наше портфоліо, а також клієнтську базу, яка постійно зростає. На сьогоднішній день, виготовлення сучасної вишиванки є основною діяльністю швейного цеху. Сучасне обладнання дозволяє наносити на виріб чітку і яскраву вишивку. Наносимо до 12 кольорів одночасно. Наші дизайнери розроблять для Вас оригінальний макет проекту, який буде відповідати всім Вашим побажанням.

    Для виготовлення сучасної вишиванки використовуємо льон, або ж інший вид тканини, за бажанням клієнта. Вартість виробу розраховується в індивідуальному порядку виходячи з:

• Розробки дизайну
• Типу тканини
• Кількість нанесених стібків на виріб

   Навіть не дивлячись на той факт, що сучасна вишиванка має дещо інший вигляд і смислове навантаження, все ж вона не втратила актуальності і досі залишається тією невидимою ниттю, яка пов'язує нас і наших давніх пращурів. Яскраві кольори, неповторні візерунки та орнаменти, різноманітність дизайну - все це вишиванка, яка в силу поточних обставин адаптується під сучасний стиль, але при цьому не втрачає своєї невимовної краси та самобутності.

Народний одяг — витвір мистецтва 

...Існує легенда про те, як на землі від страшної пошесті вимирали сім'ї і навіть цілі села. І ось одна жінка, втративши всю родину, крім одного найменшого синочка, молила Бога, щоб він зберіг хоч цю дитину. Тоді Бог відкрив їй таємницю: «Виший дитині і собі на сорочці хрести — знак для янголів, бо на кому нема хреста, той загине. Але нікому не розповідай про це, бо загинеш сама і твій син». Жінка зробила все, але не могла далі дивитися на те, як помирали інші. Вона розповіла про обереги, але люди не повірили їй. Тоді вона зірвала сорочку із сина, і він помер на очах у всіх.
З того часу люди вишивають сорочки-обереги, де чорний та червоний кольори переплітаються у візерунках і символізують радість і горе — як у житті. Українська вишита сорочка славиться у світі як неперевершений витвір мистецтва: від неї не можна відірвати очей, а коли торкаєшся її дивовижних за красою візерунків, серце завмирає від хвилювання, подиву і захоплення.
Пам'ятаю, як бабуся показала мені давню сорочку, яку вишила ще її бабуся. Я дивилася — і не вірилося мені, що це зробили руки простої селянки під слабким вогником свічки після важкого трудового дня! Вишиті рукава рясніли казковими квітами, які нагадували квіти рідних просторів, а навкруг шиї, наче усмішки, зібралися дрібненькі складочки.
Не менш красивою є чоловіча сорочка-вишиванка, оздоблена мальовничими візерунками на комірі, на грудях та на манжетах. Вишивкою або аплікацією прикрашали жіночий нагрудний одяг-керсетку (безрукавку з фабричної тканини). Робили вишивку і на попередниці — передній частині запаски, що складалася з двох вузьких пілок вовняної тканини.
Але не тільки візерунками з ниток прикрашався одяг моїх співвітчизників. Славна козацька старшина носила кирею (верхній одяг), розшиту дорогоцінним камінням, хутром. А от старовинний гуцульський одяг сердак був оздоблений шнурами з кольорових ниток.
Декоративна мальовничість українського одягу, яка віддзеркалює високий рівень культури нації, назавжди залишиться взірцем для усіх поколінь нашої щедрої на таланти землі.

Легенда про вишиванку

Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніxтo не знав. Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре.

Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому...

А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п'ятеро дітей. Лише наймолодша Івaнкa ще здорова. Вартує мaтіp за донечкою, як за скарбом найдорожчим.

Але не вберегла... Почала сохнути Івaнкa, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах. А ще просить мaтінкy:

— Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить.

Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька.

Як і коли прийшла, Марія не чула.

— Слава Богові, — привіталася.

— Слава.

— Що, помирає остання?

— А могла б жити!

Аж кинулася Марія:

— Як? Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в сaмoті на стapість!

Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:

— Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

— Присягаю... Донечкою!

— Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіx, на кому нема хреста. А чорти втішилися і всіx, на кому не видно хреста, убивають. Що їм до людських душ? Ото і мруть праведні з грішниками купно... Ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі раду... Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоби здалеку чорти виділи... Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки возриш на очах...

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали діточу сорочечку. Світять на завтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:

— А виший іще терен... А калину...

Як люди тому вишиттю дивували, то казала, що збирається йти в ліси самітницею. Хрести треба на благословення Боже і проти поголосу.

З тим вже Івaнкa здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від болю, як видить, що знову понесли небіжчика на цвинтар.

Одного разу вся у сльозах прибігла Івaнкa і потягнула маму за рукав на сусідський двір. У домовинці виносили з хати двійняток хлопчиків, Іванчиних ровесників.

Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує доньку, а думи в голові, як хмари зливові:

— Боже милий, та ж то моя надія!

...А діти мруть...

— Господи! Та ж я не переживу її смepті!

...А люди мруть... Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:

— Шийте, шийте хрести... Вишивайте... Будете жити! Рятуйтеся!

Люди замикалися в xaті. Думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.

Марія побігла додому, взяла на руки Івaнкy і подибуляла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися.

Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:

— Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде, дітей мeні ваших шкода..., — на тім зірвала з Іванки сорочечку вишиту.

Дитина на очах зчорніла і померла.

— Убивці! Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, — та й впала мертвою біля доньки...

З того часу відійшла хороба за ліси й моря. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих хрестах. Та мaтepі навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніxтo не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.

Носять оту красну одіж і понині.

Але мало хто відав, звідки прийшла та краса до людей...

Вишиванки i рушники - символи любовi й незрадливостi, обереги українського народу

З вечора тривожного i до ранку
Вишивала дiвчина вишиванку...
Народна пiсня

Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш україн-ський народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.
Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв, витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля - неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп'я ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих рушникiв! А чи в кожному домi зараз є вишиванка, вишиваний рушник? Певно, нi. Призабули чомусь це дивне народне мистецтво.

Чуєте? Мелодiя, слова... Так це "Пiсня про рушник" на слова Андрiя Малишка.

Рiдна мати моя, ти ночей не доспала
I водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала.

Рушник, i правда, можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження, одруження людини, ювiлейнi урочистостi. Рушником накривали дiжу пiсля випiкання хлiба, ставлячи її пiд образами на покутi, дарунковими рушниками перев'язували кумiв i гостей, хлiбом-сiллю на рушнику зустрiчали i зустрiчають зараз дорогих гостей. А ось цiкавий спогад: у перший день огляду озимини йшли в поле гуртом-родом. Попереду батько нiс на рушнику хлiб-сiль; у кошику, накритому рушником, несла рiзне частування мати. На зеленому полi розстеляли рушник, клали їжу. Так робили i в перший день оранки, сiвби та жнив. Пiсля закiнчення жнив господар зустрiчав женцiв з хлiбом-сiллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вiнок.
Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний рушник кожна дiвчина готувала сама. А вiзерункiв яких тiльки не знайдеш на рушниках: засiяна нива - ромб з крапкою, вазон чи квiтка - свiтове дерево од неба до землi, людськi фiгурки, немов з дитячого малюнка, - знак берегинi, богинi хатнього вогнища. Скринi повнилися дiвочими рушниками, їх дбайливо оберiгали, хизувалися - гостям i сусiдам показували, бо то дочка на виданнi готує собi посаг. А вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку. Як-то у пiснi на слова Павличка спiвається:

Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами -
Сорочку мати вишила менi
Червоними i чорними нитками.

I тут українськi майстринi - неперевершенi. Казкової краси вiзерунками прикрашали сорочки, намiтки, очiпки - прагнули до краси, до самобутностi. Готували дiвчата собi на все життя по 50, 80, а iнодi в по 100 сорочок з тонкого вибiленого полотна. А часом не тiльки вишивали нитками, а ще гаптували срiблом, золотом, бiсером, перлинами, коштовними камiннями, лелiтками прикрашали одяг. Так що красунею виглядала кожна дiвчина, яка мала бажання, терпiння, старання i хист.

Цi українськi обереги пройшли крiзь вiки i нинi символiзують чистоту почуттiв, глибину безмежної любовi до своїх дiтей, до всiх, хто не черствiє душею. "Хай стелиться вам доля рушниками!" - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди i любовi. 

 

 

 

Українська вишиванка

 

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?
В ній ходити модно, стильно і красиво.
Це митецький витвір, це краса і казка,
В ній душі наснага, материнська ласка.
Кольори сплелися в ній в узори й квіти,
Щоб були щасливі і сміялись діти.
А веселі люди від краси раділи
І самі, звичайно, вишивати вміли
Червону калину, зелені листочки,

Щоб були щасливі доні і синочки.
Й рідні вишиванки їх оберігали
Від біди в дорозі діток захищали.
Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,
Рідну Україну захистити вміли.
Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?
В вишиванці завжди модно і красиво... 

До вишиванки доторкнусь вустами,

I чорнобривцiв аромат вдихну.
Знов Ваших рук тепло вiдчую, мамо,
Сльозу з щоки непрохану змахну… Далеко Ви… I, водночас, Ви – поряд:
У злетi птаха, в шелестi трави…
Мене хтось боронить вiд зла i горя;
Якщо це янгол, то, напевно, - Ви… 

Вишиванка в українській культурі

Виши́ванка, або вишива́нка — теперішня назва традиційної української виши́ваної (ви́шитої) чоловічої та жіночої сорочки, а також її сучасних зразків, які в українській культурі починаючи з 20 століття носяться окремо, разом з європейським костюмом, як святковий, патріотичний та культовий одяг. Вишиванка є єдиним елементом українського строю, що питомо перейшов до міської української культури, і послугував натхненням для багатьох новітніх одежин, як футболки, сукні, блузки, краватки, купальники, що оздоблені вишиванковими візерунками, теж набувають деякі з чи й усі три вищезгадані значення.Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів.

Вітання з відкриттям блогу

Щиро вітаємо всіх відвідувачів нашого блогу! Бажаємо всім наполеглевого навчання та успіхів у житті. Ми сподіваємося, що саме на нашій сторінці ви знайдете цікаву інформацію. 

З повагою адміністрація блогу